Ярославни Придніпров'я

Я рада Вас вітати  у літературній вітальні. Сьогодні ми поговоримо про Ярославн  Придніпров*я Пригадаємо образ Ярослани із «Слова про похід Ігорів». Ярославна- образ жінки, яка приваблює людяністю, задушевністю і разом з тим патріотизмом, вражає внутрішньою красою, красою вірності. У нашому селі є дві жінки, яких ми вважаємо сучасними Ярославнами Придніпров*я. Це Віра Миколаївна Кравцова та Раїса Миколаївна Бондаренко.

Сьогодні у цій  вітальні зібралися люди небайдужі до чистоти духовних криниць, до натхненної творчої праці та наділені великою любов*ю до розквіту нашого краю. Це вчителі української мови та літератури Верхньодніпровського району , талановиті учні, поети- початківці Каракуца Анастасія, Міняйло Ліза та Дікун Анна,юні співачки Лавецька Дар*я та Запорозька Каріна

Наш Пушкарівський край дав  могутні духовні крила багатьом митцям, які вміють бачити в житті високе й величне, що підносить гідність людини, возвеличує й робить її щасливою. Це підпільниця, вчителька Пушкарівської школи В. Ілляшевська,майстрині -вишивальниці  Ворсакова О.В. та Безугла К. І..

До Вашої  уваги  виставка книг поетів нашого рідного краю.

Пісня « Мій рідний край

Село. Село. Краса моя і сила.

Мій незів*ялий  вічний первоцвіт.

Душі моєї сонячне  розкрилля.

Мойого серця неосяжний світ.

Село моє, для мене ти єдине.

Криниця чиста ззаду вигляда.

Хатина біла,сонях біля тину.

Така моя Пушкарівська земля --- так говорить про своє село

Раїса Миколаївна.

Якщо Ви не знали особисто цю жінку, то читали і читаєте її нариси, фейлетони і Ви взнаєте її щирість, відвертість душі і серця, її простоту, багату внутрішнім світом людину.

Моє серце відкрите для людей,- говорить Раїса Миколаївна.

Нелегкі випровування випали на її долю, але вона ніколи не втрачала оптимізму. Ця жінка любить життя, людей. Вона любить Україну, як святиню дану Богом. Кожен її рядок проникнутий любов*ю до рідної землі, до односельчан.

Тож запрошуємо до слова Бондаренко Раїсу Миколаївну. 

Поезія «Зорепад «, «Помолімося за батьків».

Це ж  яку душу треба мати аби  створити таку високохудожню поезію.Це ж скільки добра й щирості треба вмістити в серці, щоб так проникливо й тонко відчути дихання рідної землі, ніжно торкнутися тендітних струн людської душі, так щедро черпати багатство рідної землі.

Кравцова Віра вимагає слова.

Воно суворе в неї й грозове до ворогів

А поряд спогади казкові

Про Самоткані береги квітучіі казкові.

Тож давайте спробуємо зазирнути в душу поетеси через призму її ніжного поетичного слова .

Віру Миколаївну Кравцову запрошуємо до слова.

За традицією на зустріч із талановитими людьми ми запрошуємо і талановитих дітей.Бо хто ж як не ми, учителі,

радіємо з того ,що лірична муза поезії- світла і натхненна панує і в стінах нашої школи. Моя душа мовчати не бажає,- говорять учні нашої школи.

Пам*ятайте,що шлях до слави- нелегкий, тернистий. Знаходьте в собі силу волі, щоб здолати життєві перешкоди, щоб розвинути свої здібності й таланти. Можливо,і вам доля усміхнеться і залишиться ваше ім*я в пам*яті людській, засяє в промені слави. Дерзайте! Творіть!

Пісня  «Даруй добро!»

Стихають останні акорди музики, замовкають прощальні слова поезій і нам хочеться висловити щиру вдячність за теплоту спілкування, за радість від занурення у цілющі джерела Вашого таланту.

Дякуємо і нашим гостям-колегам, що були з нами.

Хочемо побажати творчих злетів, наснаги, здоров*я.

Як би важко не було, нехай завжди підтримують слова Л. Костенко

А що таке життя?

Чи те, що переждалось?

Чи все – таке життя-

Це те,що відбувалось?